Головне меню

Головна arrow Допомога заради миру arrow 8 березня Могилів - Подільщина віддала останню шану своєму земляку, загиблому бійцю 128-ї гірничо-піхотної бригади Євгену Герасевичу.

8 березня Могилів - Подільщина віддала останню шану своєму земляку, загиблому бійцю 128-ї гірничо-піхотної бригади Євгену Герасевичу.

Надрукувати Надіслати електронною поштою
10.03.2015
zhenia_1.jpgТріпоче на вітрі синьо-жовтий прапор, перев’язаний чорною стрічкою. Він на кожній будівлі Могилева-Подільського, у кожному серці. Чорний колір – колір смутку – відтепер став невід’ємним атрибутом української символіки.  Могилів-Подільський в жалобі - 8 березня  місто віддало останню шану своєму земляку, загиблому бійцю 128-ї гірничо-піхотної бригади Євгену Герасевичу. Могилівчани, стоячи на колінах, проводжали свого Героя в останню путь.

Не стало ще однієї світлої людини. Не стало ще однієї людини, яка жила Україною, переживала за її долю. Про Женю Герасевича, начальника юридичного відділу апарату міської ради та виконкому, неможливо і не хочеться говорити в минулому часі. Бо не віриться, що його вже немає серед нас. Думається: от-от  відчинить двері  і обдарує усіх  своєю милою усмішкою. Гарний, високий, статний, добрий, щирий  і порядний. З таких, як він - картини писати... Йому зовсім не личить те місце, в яке поклала його ворожа куля. Йому не личить лежати в труні, адже такі гарні карі очі мають дивитися на цей світ, вони випромінювали таке  дивне  світло! Хотілося підійти, відкинути той дерев’яний ящик, в якому він лежить, взяти за його мужні плечі, стрепенути, сказавши: «Женю, підіймайся! Вставай!»  Такі, як Євген Герасевич,  повинні жити, творити, любити... Такі , як Женя, були надією України..

Йому було лише 33, він ще багато корисного міг зробити для нашої держави, але, захищаючи її територіальну цілісність, втратив найцінніше – своє життя. Він не був особливим, це був простий молодий розумний чоловік, який любив життя і правду, любив Україну. Любив безкорисливо.  Вірив, що ми переможемо… Героями точно не народжуються, ними стають у довгій і важкій боротьбі. Залишаючи теплі домівки, рідних і коханих, такі як Женя,  не шукали тисячі причин, аби не потрапити на поле бою, а в перших лавах захищали Україну і найчастіше саме з їхніх вуст звучали слова: “Хто, якщо не я?..»  «Десь  в столиці повно патріотів, але Вітчизну  краще відчуваєш  в окопах», - написав Женя на своїй сторінці у «Фейсбук»  в серпні 2014 – в перший же місяць мобілізації. Захист Батьківщини  не просто вважав  обов’язком кожного справжнього чоловіка, він вірив, що такий шанс дається раз на тисячу років, що його покоління робить ВИБІР - бути Україні чи ні. Велике щастя матері – виховати такого сина, яким пишатиметься вся Україна. Низький уклін, Вам, мамо, за це. Ще вчора він мріяв, любив, надіявся. А нині він - наш герой. Герой, якого вшановуємо посмертно.

Червона кров, як вранішня роса...
Про долю не питають у зозулі...
Найкращих забирають небеса...
Серця героїв пробивають кулі...

Женя Герасевич «рвався в бій» ще з початку  окупації Криму, був серед  перщих добровольців. Здавалося, «чистенька» робота в міській раді не зовсім спонукає до геройства – допомагати українській армії можна і не будучи на фронті. Проте це не про Євгена Герасевича.  Він вірив, що його ВДВшний вишкіл,  військовий досвід стрілка стане в пригоді Батьківщині. «Кого посилають на фронт? - дивувався Женя. – Безвусих хлопчаків, без  навичок і вмінь?  Там такі потрібні, як я!» Казав, що швидко вижене рашистську нечисть з нашої землі.  Солдат Євген Герасевич став у пригоді в серпні,  після чергової хвилі мобілізації. Потрапив в 128-у гірничо-піхотну дивізію, служив старшим солдатом - стрілком 4 відділення розвідників. Україна  призвала Женю в серпні, в березні його не стало...

«Він завжди рвався в бій, - так характеризує свого побратима та друга Максим Городинський. – Яке б не отримували завдання – Женя був першим. Він, в доброму розумінні, -   безшабашний вояка, був  надзвичайно сміливим хлопцем».

Євген Герасевич за сім місяців перебування на фронті був завжди на передовій, вилазки в стан ворога – практично щоденні завдання розвідника. Не раз писав рідним : «Йду на завдання. Моліться!»  або «Будем жить!». Від цих слів завмирали серця і оживали лише тоді, коли   телефонував. В слухавці  часто звучало традиційне Женине «все нормально», бо інакше ж, казав,  і не може бути. Там, на фронті, він, як і тисячі наших воїнів, кожною частинкою серця  відчували, наскільки  важлива підтримка з дому , а ще – як вони безмежно люблять своїх рідних. Які проникливі та ніжні були листи (пости у «Фейсбуці») Жені  до рідних, особливо дружини Олени. А які ніжні вірші він їй адресувував!  З Днем закоханих Женя  привітав усю Україну: «С днем влюбленных  всех... Только с любовью можно победить в этой войне... С любовью, с которой молится любимая за любимого, с любовью с которой ждут родные, и, конечно-же с любовью к Родине. Украина победит, потому что, мы, ее солдаты, любим ее всем сердцем, и верны ей до конца... Верны ей, а не продажным политикам и горлопанам... Верны ее народу, который доверил охранять нам самое ценное - Свободу... Люблю вас,  мои родные люди... Очень люблю свою жену.... Родная, все будет хорошо... Верь... С днем влюбленных Украина... Честь имею...» (14 лютого 2015 р). За три дні по цьому зв’язок з Євгеном припинився назавжди...
Після шести місяців служби в найгарячіших точках Женю відпустили додому на 10 діб, відпустка припала якраз на Новий рік та Різдво. «Ну вот я дома... Десять суток родных стен и свежего родного воздуха... Как долго я сюда шел... Как сильно я люблю мой родной Могилев-Подольский... Как тепло и хорошо меня встретили родные, друзья и коллеги... Люблю всех..», - написав він 23 грудня.
Після відпустки  128-у бригаду направили в Дебальцеве, а 17 лютого Жені не стало....
Розвіднику Євгену Герасевичу не раз доводилося виконувати завдання на передовій, але цього разу його не вберіг ангел-охоронець. Він міг би врятуватися разом з іншими, однак визвавсявся піти на допопомогу пораненому побратиму. До бійця так і не дійшов, вся група була обстріляна, полягли усі семеро. Один - єдиний боєць, що вижив, розповідав, що  бачив як Женя впав. Це була остання інформація про Герасевича. Після виходу з Дебальцевого його побратими шукали друга серед усіх, хто вийшов живим чи пораненим. Обійшли усі лікарні та госпіталі, прискіпливо опитали колег з інших підрозділів.  Жені не було ніде: ні в списках загиблих, ні серед поранених. Пошуки не припинялися, думали, що, може, десь в полоні. Сподівалися на те, лише  був би живим...

Женю знайшли по татуюванні серед 200-х ,  переданих пошуковою місією. На тілі бійця були помічені сліди поранень осколками, а ще........ в  скроні  кривава рана від прицільного вистрілу кулі. Кати його просто добили.  «Не верю, что их уже нет в живых, - написав його друг, волонтер, який опікується 128-ою бригадою, Роман Маланка. - В это невозможно поверить. Женька Герасевич, Виталик Химич, Сашка Товт. Последние недели с вашими именами просыпались, жили целый день и ложились спать с молитвами за вас. Говорят, что герои не умирают, а они умирают каждый день и даже все не попадают в официальную статистику АТО. У нас же статистика не показывают каждого погибшего героя. Женька, братишка, ты же обещал приехать ко мне в Мукачево. Мы же планировали поехать в Косыно на термальные бассейны, на лыжи, в горы. А я к тебе, в Могилев. Мы всех подняли на ноги, когда вы не вышли с Дебальцево. Все вышли, а вас нет. Я думаю, что каждый солдат родной 128-ой должен как минимум сказать лично спасибо вашим родным, что вы спасли их. Умерли сами, но спасли их всех. А еще- тебя там не должно было быть, просто ты мне еще в Мукачево говорил, что вас там пару человек подготовленных и вы должны помочь другим ребятам. Ты думал за своих друзей, помогал и защищал. Парни тебе должны многим. Мы же все верили, что встретим вас дома и выпьем за приезд. А что сегодня? Все планы перечеркнула одна СМС, а дальше звонки, зборы, билеты и темный вагон поезда с номером места 13.
Завтра будет ад. Завтра будет конец. Завтра будет последняя наша встреча.»

Завтра – це  8 березня, день, коли місто проводжало в останню путь Женю Герасевича. Віддати шану нашому земляку прийшло майже все місто, приїхали друзі, побратими.

Життя молодого чоловіка  згасло, наче свічка. Не дожив. Не долюбив. ПРОСТО ЙОМУ НЕ ДАЛИ ЦЕ ЗРОБИТИ!!! «Лучше умереть свободным, чем жить на коленях», - написав Женя  20 грудня. Душа нашого світлого Жені стала вільною та відлетіла у небесну височінь, куди ангелами відлітають душі звичайних хлопців із простих українських сімей, справжніх героїв України.

Нехай тобі, Женечко, й усім вам,  убієнні воїи, з миром спочивається там, в іншому життєвому вимірі.  Захищайте нас від бід з небесної блакиті.

Герої не вмирають. Просто йдуть в небо...

Дивиться на мене з фото усміхнений Женя. Женечка. Женьок..  НЕ вірю, що його вже немає з нами. Не хочу в це вірити!!!  Женя Герасевич  буде з нами, як завжди: молодий і красивий!  Вічно. Нашим воїном світла.

Памятаємо... Любимо... Сумуємо....

Директор МКП «ПТРЦ «Краяни»    Т. Фоменко

 

 
< ПопередняВиховуємо патріотів   Зустріли героїв-прикордонниківНаступна >