Головне меню

Головна arrow Відзначення 200 річчя Т.Г.Шевченка arrow ШЕВЧЕНКО В СЕРЦІ КРИЧАНІВКИ

ШЕВЧЕНКО В СЕРЦІ КРИЧАНІВКИ

Надрукувати Надіслати електронною поштою
18.02.2014
kobzar-4_enl_resized.jpgТема «Тарас Шевченко і Поділля» все ще до кінця не висвітлена нашими краєзнавцями. Поділля цікавило Тараса Григоровича як в соціальному, так і в історичному плані. Його історична поема «Гайдмаки» пов’язана з нашим краєм (Барська конференція с.Серби (Гонтівка) стало місцем страти багатьох гайдамаків і одного з їхніх керівників І.Гонти). Під час участі в Археологічній комісії (1846) Тарас Шевченко збирав матеріали про Устима Кармелюка, на основі яких написав поему «Варнак». Збирав він тут також народні пісні, перекази й легенди. Це був час, коли поет перебував під впливом революційного романтизму.
Захотілося й собі долучитися до цієї справи і дослідити тему «Кричанівка і шевченкіана». Для цього довелося поритися у власному архіві та наказах по Кричанівській школі. І ось що з цього вийшло…
В 1903 році вчитель церковно-приходської школи    Мутильов, священик Філарет та поміщики Фолянди вперше в історії школи організували свято новорічної ялинки. Це було дивом для села. Ялинку тоді прикрасили іграшками з кольорового паперу, горіхами, цукерками і бубликами. В той же час інспектори від освіти розсилали по школах циркуляри, за якими художні номери новорічної програми мали виконуватися тільки російською мовою. Але, як розповідали старожили, ті вказівки проігнорувалися. Серед номерів російською, звучали пісні, колядки і щедрівки українською мовою. Тоді вперше прозвучали й уривки з творів Тараса Шевченка.
Вчитель Филипишин, який прибув у село в 1907 році брав у руки «Кобзар» і в святкові та вихідні дні йшов «на призьби», де селяни збиралися на посиденьки. А в зимні вечори селяни збиралися в хаті учителя і слухали слово Великого Кобзаря, яке було зрозумілим для односельчан, адже серед них були ще ті, хто добре пам’ятав панщину та рекрутчину. Селяни, слухаючи вірили, що може й колись до них прийде краще життя. Після читань селяни розпитували вчителя про поета і говорили: «Цей Шевченко був великою і розумною людиною». Це був час, коли твори Кобзаря заборонялись в Російській імперії, особливо перед святкуванням його сторічного ювілею.
У 1917 році школи вперше відкрито познайомилися з українськими «Букварем» та читанками з творами Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, що свідчить про турботу Центральної Ради щодо розвитку українського шкільництва. А зимовими вечорами селяни збирались у школі, щоб послухати твори Шевченка, «Енеїду» Котляревського та вірші Руданського.
У лихі літа сталінських репресій за пропаганду творів Тараса Шевченка можна було й «загриміти під фанфари», діставши звинувачення в націоналізмі. Проте в 125-ту річницю (1939 рік) вчителька української мови та літератури Раденька Надія Василівна випустила стінгазету та провела з школярами та дорослими в шкільному клубі свято «Шевченко - поет-революціонер». Тоді дитячий струнний ансамбль під керівництвом вчителя музики виконав ряд пісень на слова поета.
Мій батько, Микола Остапович розповідав, що під час війни, в 1944 році, в одному угорському селі в розбитій снарядом хаті знайшов «Кобзаря» угорською мовою, від чого усі дивувалися. А шанували Шевченка наші закордонні сусіди  через «Катерину», «Марію», «Кавказ», «Сон» та інші твори (в угорців було негативне ставлення до всього російського через інтервенцію російських військ у 1848 році і придушення демократичної революції в їхній країні, а також за експорт більшовицької революції у 1919 році з радянської Росії, що призвело до великих жертв). В часи затишшя, коли політруки закінчували «правити» про Сталіна та соціалістичне змагання між ротами про кількість знищених німецьких солдатів («Ребятки, нужно подтягнуться!»), бійці просили: «Читай, Миколо, Шевченка». Слухали й солдати інших національностей, перепитуючи про прочитане. Солдати, яких війна робила жорстокими, ставали спокійнішими, уважно слухали і кожен згадував про свою сім’ю. Так як батько знав багато віршів, то починав читати, а потім закривав книгу і декламував напам’ять. Півроку книга була його нерозлучним супутником, доти не потрапив після поранення в шпиталь польського міста Новий Сонг, де втратив і речовий мішок, і «Кобзаря». Широко відзначали в селі поетове 150-річчя. В будинку культури було проведено урочисте засідання, а «Театрал» вдруге показав своїм глядачам виставу «Назар Стодоля». Бібліотека зробила виставку художньої літератури про Великого Кобзаря. А вчителька української мови З. Шмиганівська зі своїм літературним гуртком випустила перший номер «Літературної газети» та провели шевченківський вечір. Тоді ж сільський поет В.Кундиловський написав вірша «Якби, Тарасе, ти встав», який видрукувала тодішня районка. Ще двічі (у 70-му і 90-му роках) «Театрал» радував «Назарем Стодолею» та двічі «Наймичкою» І.Карпенка-Карого, сюжет якої запозичено у Тараса Шевченка.
Гідно продовжує естафету своїх попередніх колег вчителька української мови і літератури Галина Батрун. Починаючи з 1977 року, вона найбільше ніж хто зробила для популяризації в селі шевченкіани. Вона щороку проводить Шевченківські дні, щоб донести слово Великого Кобзаря до односельчан, постійно підкреслюючи, що Україна -  це Шевченко, а Шевченко - це Україна. Вона й не може вже підрахувати кількість проведених вечорів, вікторин, творчих виставок дітей, випусків «Літературної газети». До інсценізованого нею свята «Думи мої…», на 175-ту річницю додали в скарбничку сільської шевченкіани учні молодших класів, провівши свято «Шевченко - співець України» та краєзнавчий гурток з вечором «Козацька слава не вмре, не поляже…», а Шевченкові пісні були завжди в репертуарі сільського хору.
У 1992 році дитяча козацька кінна експедиція  «Діти України», під керівництвом директора Слідянської школи Миколи Крижанівського, в складі якої були учні Слідянської, Кричанівської та Вінницької шкіл, студенти Мазурівського ПТУ, здійснили двохнедільний похід через Вінниччину, Житомирщину, Київщину, дійшовши до української Мекки - Тарасової гори. Тоді поруч з нами стояв над кручами Дніпра директор  Шевченківського національного заповідника і разом з нами співав «Думи мої» та «Реве та стогне Дніпр широкий». По закінченню він заплакав і сказав: «Не завжди таке побачиш і почуєш, що діти приходять до Батька і славлять його ж словом». А в селі Шевченкове нас зустрічали із сльозами на очах і казали: «Спалили вже хату нашого Тараса якісь покидьки». Сліди трагедії довелось побачити тоді на власні очі. Скинулися в скарбничку відновлення історичної пам’ятки і ми, хто скільки міг. Поки оглядали територію музею, директор науково-культурного заповідника «Батьківщина Шевченка» Володимир Засідатель написав вірша «Два тижні тому згоріла хата», присвятивши його нашій експедиції:
Два тижні тому згоріла хата,
Не в мене згоріла,
Не в рідного брата,
Не в злого дядька,
Не в доброї тітки
Згоріла у вас, українські дітки…
Та експедиція запам’ятається на все життя. Недарма кажуть, що краще раз побачити, ніж сто разів почути.
А зараз Кричанівка готується до 200-літнього ювілею з дня народження Кобзаря. Святкування проводиться на краєзнавчому матеріалі під назвою «Шевченко в серці України» під гаслом:
 «І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим, тихим словом».
До краєзнавства залучаються чимало людей, адже й мета ювілею - залучення якнайбільшої кількості людей для активної участі у святі. Свято має привчити людей до любові і шани до народних святинь, народного Пророка, який творив і присвятив життя своєму народу. В роботу «впряглися» і місцева влада, і небайдужі до історії свого села, України.
На засіданні сільського виконкому було затверджено план заходів по проведенню ювілею. Частина з них уже виконані: створено з представників сільської ради, освіти, культури СТОВ «Агрошанс» і релігійної громади оргкомітет та журі; перший урок на початку навчального року в школі присвятили Тарасу Шевченку, вчителі А.Коцан,      О.Хомрійчук та В.Назаришена зі своїми молодшими вихованцями провели ще в листопаді 2013 року мовознавчу хвилинку «Як намистини, диво калинове - частини мови», зроблено виставку творчих робіт «Шевченко - це Україна, Україна - це Шевченко», випущено номер «Літературної газети», готуються учнями 6-7 класів літературні читання на тему «Шевченко - великий поет України», 5-6 класами  мовна гра «Слово до слова - складається мова», 8-9 класи  інтелектуально-пізнавальна гра «шевченкіана», конкурс «Найкращий ілюстратор творів Тараса Шевченка», урок з української літератури на тему «Шевченко і Поділля». Працівники сільського будинку культури мають святково підготувати залу, відповідають за пісенний конкурс та виставку сільських умільців. На завідуючу сільською бібліотекою ліг обов’язок провести книжну виставку, вікторину для дорослих, виготовити спецвипуск «Шевченко і наш край» та «Шевченко в серці Кричанівки». Церковна громада має провести панахиду пам’яті по рабу Божому Тарасу. Нагородження взяли на себе сільська рада і СТОВ «Агрошанс».
А 7 березня у Будинку культури відбудеться заключна частина свята, яка складається з таких частин: шевченківські читання у дитячій і дорослій номінації, конкурс пісні «… На слова Тараса» та конкурс гумору «Шевченко сміється». І в кінці хотілося б додати: як би було добре, якби в Могилеві-Подільському та Яришеві встановити меморіальні стели з портретом Кобзаря та написом, що цим шляхом з Києва до Камянця-Подільського у вересні  жовтні 1846 року проїжджав Тарас Шевченко, досліджуючи наш край, записував народну творчість, змальовував краєвиди Поділля.
Ця ідея висувалася і раніше, але чомусь «забувалася». А гарна була б данина шани і поваги видатному борцеві за щастя українського народу.
Анатолій БОЙТА,
с. Кичанівка
 
< Попередня"Кобзар" - у кожну сім'ю   Т.Шевченко -честь і слава УкраїниНаступна >